Conclusion

Пізно ввечері наступного дня автобус помчав мене до Тулузи, а потім і до Парижа. Зустрівшись у французькій столиці з друзями з табору, ми весело провели останні дні з. Насолодившись пам`ятниками архітектури і дуже смачною гастрономією, я все ж села на довгоочікуваний рейс. Чесно сказати, мені довго довелося пояснювати митниці Франції і Швейцарії (тому що я летіла через Цюріх), що це за документ, який я тримала в руках. Хоча в силу того, що іммігрантів у них і так вистачає, вони з легкістю відправили мене до себе на Батьківщину. І ось, довгоочікуваний момент настав - я зробила крок в аеропорт «Домодєдово», мало не цілуючи підлогу.
Однак строгий митник не пропускав мене ще кілька хвилин, влаштувавши допит. Я навіть в той момент представила, як мене не пустять на Батьківщину, і я ще довго залишуся в проміжному стані - ні тут і не там. Однак Небеса зглянулися наді мною, я все-таки переступила межу!

P.S. З моєї подорожі пройшло вже кілька років. З тих пір, я стала «консультантом» в сфері вкрадених паспортів в Барсі, тому що чимало моїх знайомих залишили їх на іспанській землі. Так що «тримайте паспорт в трусах», якщо одного разу в сонячну сієсту ви опинитеся в Каталонії.
Якщо ви все ж переживаєте за моїх улюблених братів-українців, то можу сказати, вони все ж таки дісталися до рідного дому. Однак це коштувало їм чимало витрат. Виявляється їх «Свідоцтво на повернення» не дозволяла летіти на літаку, тому що квитки у них були електронні і також були вкрадені з паспортами. На їхнє щастя в цей же час був пограбований їх співвітчизник, який був змушений на особистому транспорті повернутися на Україну разом з ними. Перетинаючи кордони, вони кожен раз платили штрафи, плюс після повернення з них взяли таксу за втрату паспорта. Ось такі от справи.
Люблю Росію.

The end

Увага, тільки СЬОГОДНІ!